Ми використовуємо cookies-файли Погодитись

Неписані правила держкомунікацій: ключові думки комунікаційників державних інституцій

20 жовтня 2021 / Влад Рудий

PR-спеціаліст агенції Perfect PR Владислав Рудий відвідав тематичну дискусію «Держкомунікації: неПИСАНІ правила» під час 28 BookForum і занотував ключові думки, якими поділились комунікаційниці/ки державних інституцій.

Участь в обговоренні брали комунікаційниця Центральної виборчої комісії Іванна Стець; радниця з комунікацій міністра закордонних справ України, експертка Центру кризового управління ПРООН при МЗС України Марина Дадінова; директор з маркетингу Укрпошти Андрій Скоцик; Модерувала захід експертка з комунікацій, співзасновниця Lviv Media Forum Світлана Крижанівська-Блінова.

1. Держкомунікації не закінчуються ніколи, навіть у вихідні й свята.

2. Не нехтуйте простими людськими словами і гумором. Бо говорити у спосіб "згідно з" це вже якось не ок. Термінологію можна і варто використовувати, якщо це потрібно для правильного донесення інформації.

3. Важливо, щоб уся команда говорила в один голос назовні, тому пам’ятаймо про налагоджені внутрішні комунікації.

4. Робота в держсекторі важка, тому залишайтесь собою і будьте вірними своїм цінностям.

5. Не долучайтесь до проєктів, які не збігаються з вашими цінностями. Адже важко бути адвокатом диявола.

6. Часом 7 змістовних слів можуть писатися 7 годин, щоб чітко і коректно донести інформацію для різних людей.

7. Ніколи не брешіть!

8. Будь-який креатив має бути обґрунтований.

9. Якщо ваша комунікація не зайшла й аудиторія розгнівалась, то важливо визнавати свої помилки і вибачатися. Досить часто це найкраще рішення, бо інформаційної шкоди вже завдали.

10. Не створюйте теплу ванну для спікерів, тому що людина має розуміти, чого хоче аудиторія, і бути готовою відповідати на складні й контроверсійні запитання.

11. Комунікація – це зв'язок з реальністю, тобто треба доносити інформацію тією мовою, фактами і прикладами, які є частиною життя суспільства.

12. Завжди ставте себе на місце людей, які отримуватимуть інформацію від держоргану.

13. Смисли і сенси важливіші за рекламні прояви.

14. Складно комунікувати одну і ту саму річ для різних аудиторій (працівники, стейкхолдери, інвестори тощо), і реакція аудиторій може бути різною.

15. Держкомунікації мають бути корисними для людей.

16. Пошук натхнення та ідей це постійний і абсолютно нормальний процес.

17. Ніколи не починайте комунікації з “а давайте зробимо мем\статтю\подкаст” без розуміння, чому і навіщо. Комунікації мають відповідати операційним та стратегічним цілям.

18. Часом комунікації – це конкретне повідомлення конкретній людині, яка може приймати рішення і мати вплив.

19. Чи має право комунікаційник держустанови бути людиною? Залишаючись людиною, ти можеш проявити більшу емпатію до своєї роботи. Але пам'ятайте певні обмеження, які накладає на особу публічність.

Автор: Влад Рудий

×

“Римський імператор Калігула був великий жартівник. Він любив комічні вистави з перевдяганнями, і сам в них охоче брав участь. Робив це публічно, збираючи великі маси глядачів на стадіони і арени. Спочатку народ його сліпо обожнював і готовий був на руках носити. Простим людям подобалося, як молодий імператор тролить місцевий парламент. Наприклад, Калігула оголосив, що призначить свого коня сенатором. Всі вирішили, що це – круто і сміялися вдалому жарту. А він з посмішкою спершу записав свого коня в цивільний стан – за законом в парламенті міг бути тільки корінний римлянин – а після призначив, таки, сенатором. Коня! Хтось говорив, що подібне є нехтуванням здорового глузду і насмішкою над державним устроєм. Але народ парирував, що це – креативно, смішно і, оскільки стосується лише сенаторів, то нехай собі тролить їх далі.

Тут Калігула оголосив, що призначає свого коня-сенатора консулом. А згідно з античною традицією, консули були вищими держ.особами і управляли областями, які входили до складу імперії. Ось тут вже громадяни зрозуміли, що з імператором щось не те, і прийшли в двіж. І тут маска коміка була скинута: Калігула відповів жорстоким терором, що дуже характерно для істериків, коли щось йде не по-їхньому.

Одночасно виявилися й інші сюрпризи – порожня скарбниця, розвал економіки, втрата союзників, активізація зовнішньої загрози. Виявилося, що веселий імператор був повністю некомпетентний у всіх сферах, крім самопіару і видовищ. Громадяни прозріли, але було пізно: країна опинилася на межі краху. Ситуацію врятувала армія, яка збунтувалася через затримку заробітної плати, і поперла на Капітолій. Військові прибрали Калігулу і призначили керувати країною маріонетку Клавдія. Але той, як і попередник, став застосовувати інструменти диктатури і терору.

Народ активно вимагав повернути громадянські права, демократичні інститути, і волав до совісті військових. Ті показували цивільним дулю, зі словами, що не допустять, щоб незрілі особистості, ласі до видовищ, вирішували долю імперії. Але, управлінці і економісти з військових виявилися так собі. Імператорів стали міняти одного за іншим, за принципом: не зміг забезпечити дива – пішов геть. Деякі й року не затримувалися, звільняючи місце для наступного.Ця чехарда остаточно підірвала економіку країни.

Нарешті, методом проб і помилок, призначили імператором тлумачного управлінця Марка Кокцей Нерву. Це був серйозний чиновник, розбирався в економіці, поважав закони і був хорошим дипломатом. Він повернув демократичні інститути, підняв Рим з попелу, відновив права пригноблених і здружився з лояльними сусідами. Римський орел розправив пір'ячко, країна зажила нормальним життям. Але тут народ вирішив, що чогось йому не вистачає. А саме – видовищ. Як виявилося, люди не награлися в Калігулу, і висновків не зробили.

Імператор Марк відповів, що країні не до веселощів, треба затягнути пояси, зміцнювати оборону, тільки жорсткою економією можна забезпечити розвиток. Люди сказали «ні», і Марка теж змістили, причому – пов'язали і заморили голодом, для науки всім наступним «рятівникам нації». Наступні загравали з народом і сенаторами, але це ситуацію не врятувало. Бардак в країні був ще той. А тут їхнім сусідам доперло, що гріх не половити рибку в цій муті з вигодою для себе. Вони стали нападати і відхоплювати від Риму шматок за шматком. Знову ситуацію взяли в свої руки військові.

Пощастило з полководцем Аецієм, який розігнав сенат і очолив військову диктатуру. Але закони економіки підпорядковувалися військового статуту, і ситуація всередині країни ставала все гірше і гірше. Імперія ще утримувала зовнішні кордони за рахунок патріотизму і самовідданості легіонів. Хоча грошей їм платили все менше. Скоро і легіони видихнули, вирішивши, що з якого дива вони повинні гинути за невдячних співгромадян, і потихеньку стали саботувати. А після прийшли варвари... І нікого в країні не знайшлося, хто міг би дати їм відсіч. Так закінчилася історія вічного міста.

.......................................................................................................

P.S. Це був короткий виклад подій, що призвели до занепаду Римської імперії. Тут немає алюзій на нашу дійсність. Але, пам'ятати історію – необхідно, тому що, як говорив Джордж Сантаяна – «вона повертається, якщо про неї забувають».

І ще одне: «Погано – забувати, ще гірше – не знати її, і ніколи не цікавитись нею».

Сповіщення