Ми використовуємо cookies-файли Погодитись

Агенція Perfect PR відзначила 9-річчя

27 квітня 2020

Колеги, клієнти, партнери, дякуємо, що ви з нами!

Дев’ять років від заснування агенції Perfect PR — це плідна співпраця з десятками компаній, сотні успішних заходів, проектів і стратегій. Але справжній успіх агенції — це команда, її прогресивні ідеї, енергія і натхнення.

img_1162

З нагоди річниці Perfect PR ділимося інсайтами і розповідаємо більше про те, що для нас робота, команда і комунікації.

Наталія Улинець, СЕО Perfect PR: «Perfect PR. 9 років від заснування: 64 PR-стратегії, 3222 пресрелізи (та щодня на 10 більше), понад 800 заходів, 28 антикризових кампаній. Маємо всі підстави пишатись також роботою.

За 9 років ми жодного разу не хотіли закритись, ліквідуватись, зійти з ринку, попри всі обставини. 24/7 нарощували знання та працювали над комфортними умовами для клієнтів і команди. Не перетворилися на продажників, але навчилися продавати креативні і комунікаційні рішення, додаючи ними ваги і значення для компаній. Ми стали реальними комунікаційними інженерами, чи ремісниками, як часто сміємось.

Perfect PR — з офісами у Києві та Львові. Сьогодні команда працює дистанційно і, дякуючи карантину, ми здобули десятки перфектних мініофісів.

І про цінності. Бо без них нема життя в агенції:

1. Професійність — це креативно, вчасно, відповідально; 2. Інноваційність — трендовість, конкурентоздатність, ініціативність; 3. Гнучкість — розуміння ситуації, аудиторії, клієнта, послуги, прайсу. 4. Довіра. Довіра клієнта до агенції, агенції до клієнта, агенції до підрядника, довіра між колегами.

Ми сьогодні діджиталізуємо концепти та переглядаємо виклики кожного клієнта. Думаємо над новими інструментами, рішеннями і комунікаційними форматами.

Головне, Perfect PR — це люди. Які працюють в агенції і з агенцією! І це набагато серйозніше та відповідальніше ніж кількість пресрелізів і стратегій».

Ольга Лех, Deputy CEO: «Дуже рада, що попри нашу різноманітність, нас об’єднують спільні цінності! Наша місія — допомогти клієнту бути вагомим. Це особливо звучить сьогодні, у час карантину. Так приємно спостерігати, як разом ми ростемо і проектами, і навиками, і кількісно. «Перфектні» об’єднали навколо себе крутих людей».

Ольга Козак: «Perfect PR — це цікаві люди, з якими пірнаєш у перфектно-творчий світ. Занурюєшся у глибини копірайтингу, комунікацій, SMM та контенту. І, випливаючи на поверхню, починаєш перфектно бачити новий наповнений PR-світ».

Ревіде Зіятдінова: «Робота у Perfect PR — це після щоденних 12-годинних робочих днів не хотіти йти додому, бо: “друзі, з вами так класно”; пересперечатись на спільних брейнштормах, а вкінці презентувати класну стратегію; підтримка та копняк, коли це потрібно; партнери та клієнти, які ніколи не хочуть йти з нашого офісу, бо в нас реально класно, і це дійсно комунікації 24/7».

Тетяна Ворончук: «Perfect PR — команда натхненних і професійних!Для мене працювати в Perfect PR — це проектувати майбутнє. Ніколи не знаєш точно, які завдання доведеться розв’язувати завтра, а це захоплює найбільше».

Наталія Туркевич: «Команда крутих фахівців, які об’єднані не тільки спільною метою, а й цінностями – це Perfect PR. Відповідальні та готові до викликів. Ми радіємо, що клієнти нам довіряють свої стратегії та репутацію. Попереду цікаві проекти та неоціненний досвід».

Євгенія Слободянюк: «З вами легко та натхненно працювати, як онлайн, так і офлайн, як у робочі дні, так і на вихідних, як під час інформаційних атак, так і під час святкових івентів».

Роман Шмідт: «Perfect PR — це агенція, де тебе не вчать робити перші кроки, а одразу — бігти марафон та перемагати!»

Рита Фломбойм: «Perfect PR — мій друг, мій наставник, мій колега. Дякую, що знаєш мене краще, ніж я сама».

Андрій Бурда: «Школа професійних викликів, досвіду і портфель крутезних клієнтів і люблячих партнерів».

Катерина Алімова: «Perfect PR — це ціла колекція всіх частинок життя довкола. Наша робота та наші клієнти такі різноманітні, що виклики, які ми щодня приймаємо, змушують нас постійно тримати руки на пульсі усього-усього світу. І це неймовірно круто — кожного дня відкривати для себе щось нове, дивуватися, сумувати, радіти, шукати та знаходити рішення, творити, спілкуватися. Бути у вирі життя».

Марічка Заблоцька: «З 9-ти років агенції я знаю лише один, і то не повний. Але це був чудовий рік у компанії людей, які надихають».

×

“Римський імператор Калігула був великий жартівник. Він любив комічні вистави з перевдяганнями, і сам в них охоче брав участь. Робив це публічно, збираючи великі маси глядачів на стадіони і арени. Спочатку народ його сліпо обожнював і готовий був на руках носити. Простим людям подобалося, як молодий імператор тролить місцевий парламент. Наприклад, Калігула оголосив, що призначить свого коня сенатором. Всі вирішили, що це – круто і сміялися вдалому жарту. А він з посмішкою спершу записав свого коня в цивільний стан – за законом в парламенті міг бути тільки корінний римлянин – а після призначив, таки, сенатором. Коня! Хтось говорив, що подібне є нехтуванням здорового глузду і насмішкою над державним устроєм. Але народ парирував, що це – креативно, смішно і, оскільки стосується лише сенаторів, то нехай собі тролить їх далі.

Тут Калігула оголосив, що призначає свого коня-сенатора консулом. А згідно з античною традицією, консули були вищими держ.особами і управляли областями, які входили до складу імперії. Ось тут вже громадяни зрозуміли, що з імператором щось не те, і прийшли в двіж. І тут маска коміка була скинута: Калігула відповів жорстоким терором, що дуже характерно для істериків, коли щось йде не по-їхньому.

Одночасно виявилися й інші сюрпризи – порожня скарбниця, розвал економіки, втрата союзників, активізація зовнішньої загрози. Виявилося, що веселий імператор був повністю некомпетентний у всіх сферах, крім самопіару і видовищ. Громадяни прозріли, але було пізно: країна опинилася на межі краху. Ситуацію врятувала армія, яка збунтувалася через затримку заробітної плати, і поперла на Капітолій. Військові прибрали Калігулу і призначили керувати країною маріонетку Клавдія. Але той, як і попередник, став застосовувати інструменти диктатури і терору.

Народ активно вимагав повернути громадянські права, демократичні інститути, і волав до совісті військових. Ті показували цивільним дулю, зі словами, що не допустять, щоб незрілі особистості, ласі до видовищ, вирішували долю імперії. Але, управлінці і економісти з військових виявилися так собі. Імператорів стали міняти одного за іншим, за принципом: не зміг забезпечити дива – пішов геть. Деякі й року не затримувалися, звільняючи місце для наступного.Ця чехарда остаточно підірвала економіку країни.

Нарешті, методом проб і помилок, призначили імператором тлумачного управлінця Марка Кокцей Нерву. Це був серйозний чиновник, розбирався в економіці, поважав закони і був хорошим дипломатом. Він повернув демократичні інститути, підняв Рим з попелу, відновив права пригноблених і здружився з лояльними сусідами. Римський орел розправив пір'ячко, країна зажила нормальним життям. Але тут народ вирішив, що чогось йому не вистачає. А саме – видовищ. Як виявилося, люди не награлися в Калігулу, і висновків не зробили.

Імператор Марк відповів, що країні не до веселощів, треба затягнути пояси, зміцнювати оборону, тільки жорсткою економією можна забезпечити розвиток. Люди сказали «ні», і Марка теж змістили, причому – пов'язали і заморили голодом, для науки всім наступним «рятівникам нації». Наступні загравали з народом і сенаторами, але це ситуацію не врятувало. Бардак в країні був ще той. А тут їхнім сусідам доперло, що гріх не половити рибку в цій муті з вигодою для себе. Вони стали нападати і відхоплювати від Риму шматок за шматком. Знову ситуацію взяли в свої руки військові.

Пощастило з полководцем Аецієм, який розігнав сенат і очолив військову диктатуру. Але закони економіки підпорядковувалися військового статуту, і ситуація всередині країни ставала все гірше і гірше. Імперія ще утримувала зовнішні кордони за рахунок патріотизму і самовідданості легіонів. Хоча грошей їм платили все менше. Скоро і легіони видихнули, вирішивши, що з якого дива вони повинні гинути за невдячних співгромадян, і потихеньку стали саботувати. А після прийшли варвари... І нікого в країні не знайшлося, хто міг би дати їм відсіч. Так закінчилася історія вічного міста.

.......................................................................................................

P.S. Це був короткий виклад подій, що призвели до занепаду Римської імперії. Тут немає алюзій на нашу дійсність. Але, пам'ятати історію – необхідно, тому що, як говорив Джордж Сантаяна – «вона повертається, якщо про неї забувають».

І ще одне: «Погано – забувати, ще гірше – не знати її, і ніколи не цікавитись нею».

Сповіщення